Геноцид

Геноцид ХХ² стол³ття в Укра¿н³ - весь К³ровоград - головний

Українське суспільство вироджується внаслідок масового пияцтва, держава полишила проблему на самоплив. П'ють, зазвичай, за важких життєвих обставин, після розлучення або втрати близької людини. Топити горе в чарці беруться, якщо не складаються стосунки із начальством, коли працюєш, або з викладачами, якщо навчаєшся. Виникає зневіра. “Що з тобою коїться?”, — питають ближні. Запитують і ті, з ким випивав учора, ніби вони зовсім не такі ж. Винуватець же вважає, що п'є як усі. А коли, скажімо, мама чи дружина картають п'яницю, ображається: “Я ж під парканом не валяюсь, ночую завжди вдома. Працюю”. Чоловічий алкоголізм виник ще в античні часи. Уже в древній Греції почали боротьбу з цим соціальним злом. Спеціально утримували коштом суспільства невиліковних алкоголіків, аби інші бачили згубний вплив спиртного. Пізніше люд додумався до “сухого” закону, але він призвів до ще більшого одурманення Homo sapiens. У перші пореволюційні роки в Росії вдалися до цього радикального заходу, але Голова Раднаркому Микола Риков увів державну монополію на винокурну галузь, почавши поповнювати держбюджет за кошт “дітей Бахуса”. Цікаво, що перша радянська горілка “Риковка” мала всього 18–20 градусів. Сьогодні прогрес очевидний, бо сучасна “аква віта” без 40 градусів і за напій не вважається. Арсенал поповнився сучасним “зіллям” типу джин-тоніків, які нібито не шкідливі. Приватний бізнес, перехопивши в держави монополію, аж ніяк не зацікавлений у чесному прибутку. Здавалося б, державі потрібна здорова нація — від неї залежить доля держави. Аж ні! Бо хто стоїть за плечима “Олімпу” або “Хортиці”? З'явилося нове, надзвичайно тривожне явище. Це — жіночий алкоголізм. Нині часто можна бачити дівчат, які на ходу цмулять ром-колу або пиво з пляшки, “закушуючи” цигаркою, а в барах, кафе — звеселілих панянок. І школярок, і студенток. Знову запитання: чи бачив хтось, щоб правоохоронець комусь із таких хоч зауваження зробив? Слабка стать п'є значно більше, ніж років двадцять тому — як у місті, так і на селі. Головний лікар обласного наркодиспансеру Сергій Пономаренко констатує, що в області зареєстровано понад 20 тисяч тих, хто зловживає спиртним. Із них 10% жінки. Контингент жіноцтва, залежного від оковитої, щороку збільшується. Зростає, відповідно, кількість неповноцінних дітей, яких вони зачинають у стані сп'яніння. Нагадуємо — минулого року відсоток таких “берегинь родинного вогнища” був меншим. Медикам Кіровоградської районної лікарні якось довелося рятувати дитину, у молоко якої випивоха-матуся додавала горілку, щоб маля спало й не заважало їй гуляти. “Прийти на дискотеку “під шафе” сьогодні вважається нормою”,— згадалися слова старшокласниці зі школи на кіровоградській околиці. Ще й хизуються, які вони сучасні. Тоді як їхні прабабусі вважали те якщо не гріхом, то соромом напевне. Коли пиячить чоловік, це, звісно, горе в родині. Але ще згубніша така пристрасть у жінки. Страждають усі, але найбільше — діти. Вони голодні, брудні, обділені материнською увагою і ласкою. Ось і зростає деградоване покоління. Село, яке залишалося хранителем моральних цінностей і традицій, швидко спивається. Якщо донедавна жінку, котра не просихала, зневажали, її цуралися сусіди, то нині до п'янички селяни ставляться поблажливо. Трапляється, що й самі частують, розраховуючись за прополені грядки пляшкою. Хворіють на алкоголізм жінки репродуктивного віку від 18 до 36 років. У цьому темному царстві лише одиниці із сотні можуть знову зіп'ястися на ноги. Чоловіки, котрі мають справді чоловічу волю, та жінки з розвиненим материнським інстинктом. Іншого, на жаль, не дано. Ось два випадки із куцого списку тих, хто повернувся у ясний світ тверезості, хто не проміняв власне “я” на примарний блиск винної етикетки. Артем призвичаївся до товариських застіллів, коли прийшов працювати в газету. Часті фуршети сформували стереотип, ніби інакше й бути не може. Іскрометні тости, вміння журналістів вставити гостре слівце в потрібному місці в потрібний час, широта поглядів надавали особливу привабливість тому, що оточувало юнака. Пізніше помітив, як вигранюється думка після порції хмільного. Неважко здогадатися, чим усе закінчилося. З'явилася завищена самооцінка, виникали конфлікти через невизнання кимось Артемового таланту. Визрів хибний погляд на життєвий успіх — одержати все і зразу. Переповідати далі не має сенсу. Скажемо лише, що Артем знайшов контраргументи, щоб подолати скочування до прірви. І коштувало це таких витрат енергії та волі, які можуть дозволити собі люди лише великих можливостей. Жіночий світ тонший, емоційніший.Олена ще у школі була вродливицею. Звісно, такі дівчата завжди перебувають у центрі уваги. Тому швидко пізнала принади дорослого життя. І, ясна річ, не без ресторанів, барів, дорогих подарунків від шанувальників її вроди. Пішло-поїхало… Напивалася так, що її приводили додому, ніби ватяну, але вранці завжди з наведеним макіяжем відправлялася на роботу. Колеги не здогадувалися, що вона така. До лікарів не зверталася, вважаючи, що сама візьме себе в руки. Потім покинула роботу, пішла з дому. У відчаї вийшла на дах дев'ятиповерхівки. Від рішучого кроку зупинила згадка про сина. Материнський інстинкт переміг. Звернулася до Товариства анонімних алкоголіків. Видужання було нелегким. Та Олена знову спіткнулася. Випила трішки шампанського на дні народження. Прокинувшись від хмільного сну, вона почула від сина-підлітка: “Якби ти померла, мені б було легше”. “Я жахнулася: Господи, та ж він мене ненавидить!”,— розповідала жінка. Страх втратити найдорожче змусив знову покінчити з пияцтвом. Олена вже чотири роки не вживає спиртного. Вийшла заміж, народила сина. Їй вдалося перемогти хворобу, вона готова дати пораду іншим. З ідеєю використання досвіду позитивних прикладів важко не погодитися, як і з тим, що пора всім миром боротися з пияцтвом, популяризувати тверезе життя, як це роблять інші держави. Цікавий підхід є в сусідній Польщі. Територіальні громади, щоб швидше повернути своїх членів до тверезого життя, створили при гмінах (сільських радах) реабілітаційні центри для осіб, які потребують лікування. Людей відправляють туди примусово. Фінансують центри з місцевого бюджету. Там діють групи анонімних алкоголіків, які й відвідують недавні пацієнти наркологів. Можемо й ми скористатися таким досвідом.